13.02.20 17:43 Чотири питання про нафту

Ринок нафти лихоманить. Ціна змінює напрямок руху небувало часто та рухається напрочуд стрімко. Що відбувається?

Об этом сообщает Футляр от виолончели



Ринок нафти лихоманить. Ціна змінює напрямок руху небувало часто та рухається напрочуд стрімко. Події навколо країн – найбільших виробників нафти заполонили інформаційний простір. Серія інцидентів у районі Ормузької протоки, масові протести в Іраку та Ірані, хронічна економічна й політична криза у Венесуелі, фінансові проблеми виробників нафти в США, – перелік можна продовжити.


Усе це міцно тримає увагу спостерігачів і породжує надокучливе питання: "Що відбувається?" Цілісну відповідь знайти непросто, бо ринок нафти – неймовірно складне хитросплетіння економічних, геополітичних, екологічних, соціальних чинників та інтересів десятків країн.


Утім, якщо проаналізувати події, тенденції та потреби різних стейкхолдерів, то можна наблизитися до певного розуміння того, що відбувається. Однак для цього потрібно відповісти на чотири питання про нафту.


Питання 1. Коли почнеться незворотне падіння попиту на нафту?


За даними Організації країн-експортерів нафти (ОПЕК), у 2019 році глобальний попит на нафту виріс на мляві 0,9% (див. Діаграма 1). Зокрема у країнах Організації економічної співпраці та розвитку (ОЕСР), на які припадає майже половина світового споживання, він знизився на 0,04%. У країнах, що розвиваються, споживання "чорного золота" виросло на 1,9% — це найнижчий темп після кризи 2008-2009 років.


Це при тому, що, за оцінками МВФ, торік світовий ВВП виріс на 2,9%, зокрема в нерозвинутих країнах – на 3,7%.


ОПЕК прогнозує, що у 2020 році споживання нафти надалі зменшуватиметься у розвинутих країнах Європи та Азійсько-Тихоокеанського регіону. Щодо решти країн прогнози оптимістичніші, але не надто переконливі.


Діаграма 1. Світовий попит на нафту



Чи зростатиме попит на нафту надалі? Сумніви з цього приводу випливають із кількох джерел. По-перше, цьогорічний Давос консолідував борців за збереження довкілля, яких дедалі більшає. Підґрунтям стала аномально тепла зима, що запалила ліси Австралії, розбурхала шторми біля Іспанії та вчинила ще чимало погодних сюрпризів, навіть Україну лишивши майже без снігу.


Усе це визначило емоційний тон Давосу: іноді в очах його учасників можна було прочитати страх, жах, паніку. Тому нікого не здивував виступ 17-річної екоактивістки Ґрети Тунберґ, яка вимагала від світових лідерів негайно припинити виробництво енергії з викопного палива, зокрема нафти.


Звісно, ніхто нікого не може змусити в одну мить відмовитися від спалення енергоносіїв. На сьогодні це здебільшого питання доброї волі. Воно залишатиметься таким іще певний час, поки світ знайде економічно-правові механізми, як системно знизити споживання вугілля, нафти й газу.


Але промова Ґрети потрапила на плідне емоційне підґрунтя. Багатьох вона змусила замислитися, а декого, мабуть, спонукатиме до дій.


У Давосі міністр фінансів Німеччини нагадав, що його країна відмовилася від використання вугілля в енергетиці. Тепер подібних рішень і заяв може побільшати.


По-друге, світ уже багато років поступово переходить на відновлювані джерела енергії. Торік виробництво такої енергії становило 37,5% енергобалансу Євросоюзу – це вперше перевищило частку енергогенерації з викопного палива. Далі буде більше та швидше.


У Давосі кілька разів прозвучало, що нинішні технології уже зробили відновлювану енергію дешевшою від теплової. Тому якщо раніше стимулювати розвиток відновлюваної енергетики доводилося державам за кошти платників податків, то зараз існують ринкові стимули, яких достатньо для розвитку галузі.


Тож у світі тенденція переходу на відновлювані джерела енергії набрала максимальних обертів. Немає сумнівів, що в підсумку це призведе до зменшення попиту на вугілля, нафту та природний газ. Питання тільки в тому, коли це станеться.


По-третє, зараз спостерігаємо чітко виражену глобальну тенденцію до зменшення виробництва автомобілів. Причини різні: запровадження нових автомобільних екостандартів, трансформація виробничих ланцюжків, пов’язана з переглядом міждержавних торговельних угод, падіння купівельної спроможності населення окремих країн, запровадження обмежень на рух автівок у великих містах через екологічні проблеми, технологічна трансформація в напрямку шерингової економіки, зокрема поява сервісів на кшталт Uber чи BlaBlaCar, що зменшують попит на індивідуальні засоби пересування.


Причин багато, а наслідок один, спільний для всіх: за даними marklines.com, у 2019 році виробництво легкових автомобілів знизилося у США (-1,3% рік до року), Китаї (-7,5%), Південній Кореї (-1,9%), Японії (-0,2%), Німеччині (-9%), Великобританії (-13,9%), Мексиці (-4,1%), Індонезії (-4,2%), Тайланді (-7,1%).


Менше виробництво – нижчі продажі, слабший попит на бензин, дизпаливо та нафту. А це дуже вагомий чинник, бо, наприклад, у США автомобільний парк поглинає 2/3 обсягу споживання "чорного золота" всієї країни.


Так, поки що світова економіка продовжує зростати. МВФ навіть прогнозує прискорення темпів. З одного боку, це повинно позитивно вплинути на споживання нафти. Проте, названі чинники падіння попиту не менш глобальні та вагомі. Коли вони переважать – питання часу.


Питання 2. Хто наступний вилетить із ринку?


Похмурі перспективи попиту на нафту можуть реалізуватися не в одну мить. Проте вони вже зараз змінюють поведінку країн-виробників через іншу глобальну тенденцію – сланцеву революцію.


Завдяки їй за 10 років до минулого жовтня США збільшили виробництво нафти в понад двічі, на 129%, перетворившись на найбільшого виробника енергоносіїв у світі.


Відповідно до останньої статистики, виробництво нафти у Сполучених Штатах продовжує зростати, перебуваючи у солідній висхідній тенденції з 2016 року (див. Діаграма 2).


На перших порах американська сланцева нафта не була проблемою для світового ринку: відновлення глобальної економіки після кризи 2008-2009 року генерувало достатній попит, щоб поглинути всі обсяги, запропоновані виробниками.


Перша кризова ластівка полетіла всередині 2014 року, коли почалося різке падіння цін на нафту. Його причинами називали американський сланець та бажання США поставити Росію на місце через війни в Сирії та Україні.


Але в даному випадку не так важливі причини, як наслідки. Протягом півторарічного падіння, яке зменшило ціну нафти у понад 3,5 рази до менше $30 за барель, практично жодна країна не скорочувала обсягів видобутку.


Навіть ОПЕК, яка зазвичай намагається змінами обсягів виробництва регулювати ціну на ринку, нарощувала видобуток. Якою була мотивація ринкових гравців "убивати ринок", продаючи нафту настільки дешево? Можливо, вже тоді більшість виробників передбачала, що у прогнозованому майбутньому попит на нафту значно ослабне.


Починаючи з 2016 року, низка країн скоротила видобуток на 10-20%. Ресурс наявних свердловин вичерпувався, а аномально низька ціна робила невигідними інвестиції в розробку нових родовищ.


Тож тоді ринок пройшов етап автоматичного самоочищення та збалансувався, а ціни почали неквапно зростати.


Падіння видобутку було зафіксовано навіть у США й Росії, проте там тривало недовго. У підсумку на сьогодні спостерігаємо історично максимальні обсяги виробництва нафти в усіх трьох найбільших гравців, які намагаються вичавити з ринку якомога більше при нинішніх низьких цінах.


Усе було б гаразд, але починаючи з 2018 року річний приріст виробництва нафти в США перевищує приріст світового попиту. Тож якби ринок залишили на відкуп законам економіки, то ціна на нафту б уже давно суттєво знизилася. Але цього поки не сталося.


При цьому, випадково чи закономірно, у слабких країн, які виробляють суттєві обсяги нафти, почали наростати проблеми. Не можна сказати, що їх не було раніше, але зараз вони стали хронічними, а їхні масштаб і частота виникнення істотно зросли.


Діаграма 2. Пропозиція нафти від ключових гравців на ринку



Формально підґрунтя для виникнення цих проблем створила "Арабська весна", що почалася у 2010 році. Але в більшості арабських країн вимоги протестувальників були відносно мирними, правлячі верхівки йшли на більші чи менші поступки, тому революції швидко закінчувалися. Тож обсяг економічних втрат і кількість людських жертв були невеликими.


Однак у кількох країнах, зокрема Сирії, Лівії, Іраку та Ємені, розгорілася громадянська війна. Безсумнівно, для реалізації такого сценарію існувало підґрунтя невизначеності та слабкої легітимності влади, створене "Арабською весною".


Але цього не досить: щоб конфлікт спалахнув, потрібна іскра. Не маючи достатніх доказів, не можна стверджувати, що іскри цих кривавих протистоянь були принесені ззовні. Це можна лише припускати, проводячи паралелі з діями Росії в Україні.


А от у чому нема сумнівів (міжнародні новини це регулярно підтверджують) – глобальні гравці беруть активну участь у кожному з цих конфліктів, допомагаючи їхнім сторонам організаційно, фінансово, постачаючи їм зброю та військових інструкторів. Що інтенсивніші бойові дії ведуться, що довше вони тривають, то більших економічних втрат зазнають відповідні країни. Одна з головних утрат у випадку арабських країн – обсяг видобутку нафти.


Можна було б усе списати на надзвичайно складну конфігурацію зазначених конфліктів, наявність багатьох сторін та чисельних груп внутрішніх інтересів. Ця оцінка була би правдоподібною, якби такі події розгорталися в одній-двох країнах. Але коли їх уже більше, ніж п’ять, а кількість зростає, то формується враження, що ці конфлікти щось об’єднує.


Почнімо з Сирії. До війни країна видобувала до 0,4 млн барелів нафти на день (див. Діаграма 3). Зараз цей обсяг у 15 разів менший. Різниця між "до" і "після" складає понад третину минулорічного приросту світового попиту на нафту.


Якби вона повернулася на ринок, він би її помітив. Сусідній Ірак спочатку відновив втрати видобутку, зумовлені інтервенцією США, а з 2015 року наростив виробництво нафти до рекордних величин. Чи не тому наприкінці 2019 року в країні почалися масові протести?


У Лівії громадянська війна триває багато років. Усупереч цим складним умовам з 2017 року у країні зростають показники видобутку нафти, що зазнали значних утрат від громадянської війни. Чи не тому торік Росія послала свої військові сили в Лівію, а Туреччина висловила готовність направити туди свої війська?


Іран – сильніша та стабільніша країна в порівнянні з попередніми трьома. Але і в ній видобуток нафти знизився через санкції та інші перешкоди. Останні кілька місяців Іран був справжнім ньюзмейкером у рубриці дрібних військових і торговельних конфліктів. А кілька тижнів тому в країні також спалахнули масові протести.


Усі ці події не можна пояснити нестабільністю до якої нібито схильні арабські країни. Бо Венесуела не належить до цієї групи, але там також відбуваються незрозумілі речі. Торік у країні з’явився новий президент Хуан Гуайдо, визнаний США та багатьма американськими союзниками, й одразу після цього Росія почала направляти туди літаки з військовими, спорядженням і грошима.


Чергове протистояння за участю глобальних геополітичних гравців у ще одній країні, що може виробляти немало нафти.


Діаграма 3. Виробництво нафти у проблемних країнах



У підсумку виходить, що через внутрішні конфлікти названі країни не можуть вивести свої обсяги видобутку нафти на рівень потенціалу.


За останні 10 років ці п’ять країн недопостачали на ринок в середньому 3,5 млн барелів нафти на день в порівнянні з тим, що могли б. Це майже розмір трирічного приросту споживання у світі. Якби він з’явився на ринку, то перевернув би його з ніг на голову та глибоко опустив би ціну нафти.


Звісно, США та Росія, які системно збільшують видобуток нафти, зацікавлені в тому, що відбувається в названих країнах. І навіть Саудівська Аравія, яка входить із багатьма з них в ОПЕК, мабуть, не проти такого сценарію, бо часто вмиває руки в ситуаціях, які могла б допомогти врегулювати.


Щоб ці висновки не були голослівними, наведу цитату міністра закордонних справ Оману, який у Давосі брав участь у дискусійній панелі про перспективи Середнього Сходу та Північної Африки. Він сказав: "У нас є відчуття, що сторони, задіяні в цих кризах (у регіоні – авт.), мають намір не вирішити їх, а управляти ними." Це дуже сильна й відверта позиція, добре підкріплена висловленими в тій дискусії аргументами.


Якщо попит на нафту стагнуватиме, а видобуток зростатиме в США та Росії, то, щоб утримати ціну від падіння, з’являтиметься необхідність відрізáти від ринку дедалі більше гравців. Чи означає це, що варто очікувати розпалювання конфліктів у слабких країнах-виробниках нафти? Відповідь на це питання стане зрозумілою досить скоро: реалії ринку нафти змушують діяти багатьох.


Нинішня ситуація наштовхує на роздуми. Багато говорять, що Третя світова війна уже триває. Але це не зовсім так. Бо у світових війнах по обидві сторони барикад були супер-держави, які зазнавали значних реальних втрат. А те, що відбувається зараз, — це приховане протистояння Голіафа, озброєного ядерною зброєю та новітніми військовими технологіями, із Давидом, у якого за душею лише нафта, що, можливо, незабаром зовсім втратить цінність, і мільйони напівголодних ротів із низькими показниками людського капіталу.


Події розгортаються зовсім не за біблійським сценарієм. Інші країни з ядерною зброєю здебільшого зацікавлені в дешевій нафті, бо імпортують її для власних потреб. Утім, поки вони мовчки приймають сторону сильнішого.


Інша сторона медалі полягає у принципах. Після Другої світової війни світ кардинально пішов уперед у технологіях. Але виявляється, він зовсім неготовий до нової епохи, до нових принципів взаємоіснування людей і націй.


Зараз багато говорять про те, щоб відходити від економічного зростання як базового показника розвитку країн до інтегральних показників, що враховують стан довкілля, задоволеність життям, нерівність у суспільстві тощо.


Але якщо зростання економіки перестане бути пріоритетним, то на ринках багатьох товарів почнуть з’являтися надлишкові потужності, бо світовий попит перестане постійно рости й поглинати продукцію навіть найбезглуздіших інвестиційних проектів.


Це потрібно буде якось регулювати в межах усього світу. І яку модель ми спостерігаємо зараз?


Перегляд торговельних угод із метою зацементувати перелік основних торговельних партнерів і ринків збуту та неявне використання сили для пригнічення сильнішим слабшого?


Це така модель співіснування країн концентрує досягнення гуманізму за тисячі років існування людської цивілізації?


Це вона відповідає пафосним футуристичним візіям світу, що їх зараз модно висловлювати на всіляких глобальних форумах? Я


кщо світ продовжить існувати на споконвічних принципах, то ми просто не перейдемо в нову епоху. Хронічні військові конфлікти не дадуть цього зробити, бо створять нездоланні загрози існуванню людства ще до того, як ті виникнуть через поганий стан довкілля, яким цього року так переймалися в Давосі.


Питання 3. Чи з’явиться на ринку нафти вільне ціноутворення?


Можливо, питання про те, якою буде ціна на нафту, більш актуальне, бо прямо впливає на гаманець багатьох із нас. Але будь-який галузевий фахівець скаже, що ринкова вартість "чорного золота" залежить від настільки великого мережива чинників, що її важко прогнозувати.


Інша річ – принципи ціноутворення. Наведений аналіз показує, що вплив неекономічних факторів на ринок нафти щоразу зростає. За великим рахунком частина з них існувала протягом десятиліть.


Наприклад, геополітичні визначники суттєво впливали на ринок нафти принаймні з 1973 року, коли ОПЕК відмовилася постачати нафту країнам, що підтримали Ізраїль у Війні Судного дня. Але ще ніколи неекономічні чинники не були настільки численними, різноманітними та впливовими.


До того ж, реакція ринку на деякі події радикально змінилася. Колись конфліктні ситуації завжди призводили до зростання ринкової вартості нафти.


Окрім згаданої Війни Судного дня були ще вторгнення Іраку в Кувейт 1990 року, інтервенція США в Ірак 2003 року й низка інших. Реакція ринку була однаковою. Зараз же ціна нафти практично не реагує на дрібні конфлікти або реакція протилежна до очікуваної. За останні місяці таких випадків було декілька (див. Діаграма 4). Після них ціна трішки, повільно й ненадовго виростала, зате потім падала значно стрімкіше й глибше.


Можливо, це тому, що навіть кривавих протистоянь у низці країн-виробників нафти вже замало, щоб зробити пропозицію меншою за попит і втримати ціну від падіння.


Якби на ринку нафти ціноутворення було повністю вільним, без жодних рушниць на стіні та козирів у рукаві, то ціна вже давно була б помітно нижчою. Звісно, в середньостроковому періоді це призвело б до скорочення пропозиції, бо розробка нових родовищ стала б економічно невигідною. Та головний наслідок – суттєво б змінилася частка різних країн на світовому ринку нафти.


Найбільше постраждала б Росія: різні джерела погоджуються на тому, що точка беззбитковості у виробництві російської нафти знаходиться найвище серед найбільших-країн виробників – на рівні близько $65.


Тому Кремль найбільше зацікавлений у розпалюванні внутрішніх конфліктів у слабких країнах-виробниках енергоносіїв з метою обмежити пропозицію нафти й підтримати ціни. Через це регулярно з’являється інформація про участь Росії то в одних, то в інших конфліктних ситуаціях.


Утім, собівартість видобутку на активних свердловинах у РФ порівняно низька. Їх було б вигідно експлуатувати до повного виснаження навіть при низьких цінах. Тож руйнівний вплив низької ціни на нафту на Росію був би розтягнутим у часі. Ось чому видобуток у Росії майже не відреагував на понад трикратне падіння ринкової вартості нафти у 2014-2015 рр.


З огляду на це стратегічна мета Кремля – підтримання ціни нафти на прийнятному рівні в довгостроковому періоді. Тому Кремль не форсує своєї участі в конфліктах, бо завжди матиме достатньо часу, щоб надолужити втрачене.


У США загальна точка беззбитковості видобутку нафти нижча, ніж у Росії, але американська нафта має найбільшу собівартість (технологія видобутку сланцевої нафти не з простих і дешевих). Тобто якщо ринкова вартість помітно впаде, то американська нафтогазова галузь відреагує досить швидко скороченням видобутку. Це ми спостерігали у 2014-2016 роках, коли за півтора року видобуток у США знизився на 11%. Нагальність проблеми та нинішній високий рівень видобутку спонукає США "тримати руку на пульсі" ринку нафти практично цілодобово. Наскільки активно це роблять Сполучені Штати – питання, яке потребує аргументів.


Діаграма 4. Ціна на нафту та важливі геополітичні події



Ми спостерігаємо гру з дуже високими ставками. Найбільші гравці не зацікавлені відпустити ціну нафти у вільне плавання. Якби це сталося, то за умови вичерпання внутрішніх конфліктів у країна-виробниках ціна б довго тяжіла до рівня $50 за барель і нижче. Тоді диспозиція на ринку кардинально змінилася б з усіма наслідками, які з цього випливають.


Питання 4. Коли лусне бульбашка?


Це питання провокативне недарма. Сланцева революція не просто призвела до збільшення видобутку нафти в США в понад двічі. Наслідки значно багатогранніші.


По-перше, майже за 10 років до третього кварталу 2019 року реальна додана вартість у виробництві нафти й газу виросла на 174% (див. Діаграма 5). Якщо до цього додати вплив на розвиток трубопровідного транспорту, LNG-терміналів (це стосується природного газу), нафтопереробки, то вийде дуже солідний ефект для американської економіки.


По-друге, 10 років тому при споживанні близько 20 млн барелів нафти на день США імпортували три чверті своїх потреб. Якщо рахувати барель по $110, які трималися протягом 2011-2014 років, то вийде, що річні витрати на імпорт "чорного золота" складали понад $600 млрд.


Завдяки сланцевій революції тепер Сполучені Штати значно більше виробляють, менше імпортують та ще й отримали низьку ціну. Зараз вони платять за імпорт нафти лише близько $160 млрд. Економія складає майже $450 млрд – це практично весь нинішній розмір дефіциту рахунку поточних операцій США!


Не дивно що курс долара також на це відреагував: протягом 2014-2015 років індекс долара (DXY) виріс на чверть із приблизно 80 до 100.


По-третє, представники нафтогазової галузі знову стали бажаними гостями в американських банках і фінансових компаніях. За даними Financial Times, за останні 10 років сектор залучив боргового капіталу на понад $260 млрд та акціонерного капіталу на понад $100 млрд.


По-четверте, вся економіка в цілому отримала суттєвий поштовх завдяки низьким цінам на нафту. Населення відчуло себе багатшим, зокрема найбідніші верстви. Нафтовики отримали значні соціально-політичні дивіденди. Імовірно, це створило передумови для посилення їхнього впливу на вищі ешелони влади у Сполучених Штатах і дозволило лобіювати свої інтереси на міжнародному рівні, перетворивши їх з індивідуально корпоративних на геополітичні інтереси всієї країни.


Тобто з огляду на те, що США залишаються нетто-імпортером нафти, дальше падіння її ціни було б вигідним для американських споживачів. Але воно невигідне для нафтовиків, упливовість яких дозволяє робити Сполучені Штати в цілому прихильниками підтримання ринкової вартості "чорного золота" на певному рівні.


По-п’яте, США почали експортувати енергоносії, зокрема природний газ до ЄС. Це підсилило їхню геополітичну вагу та їхні позиції в багатьох міжнародних переговорах.


Зрештою, навіть Україна пожинає плоди від цього, спостерігаючи стійке зниження цін на природний газ у Європі. Мабуть, підписання нового транзитного контракту між Нафтогазом і Газпромом через низку причинно-наслідкових зв’язків багато в чому завдячує сланцевій революції в США.


Підсумковий вплив сланцевої революції на американську економіку важко переоцінити. Мабуть, недарма у своєму виступі в Давосі Дональд Трамп наголошував на тому, що Сполучені Штати стали найбільшим у світі виробником енергоносіїв, значно випередивши найближчих переслідувачів.


І саме тому міністр фінансів Стівен Мнучін дозволив собі виступити проти вимог Ґрети Тунберґ, сказавши, мовляв хай Ґрета спочатку вивчить економіку, а потім пояснить нам, як зменшити виробництво енергії з викопного палива.


Діаграма 5. Динаміка доданої вартості в нафтогазовому секторі США



Зайве говорити, що якщо колись з’являться передумови для втрати нафтогазовим сектором США своєї потужності, то більшість названих досягнень може зникнути так само несподівано, як і з’явилася. А підстави для побоювань є. Хоча зараз виробництво нафти й газу перебуває на історичних максимумах, з’являється дедалі більше фактів та чуток, які підривають віру в хороші перспективи галузі.


Передусім кількість бурових вишок у Сполучених Штатах знижується другий рік поспіль. За даними ОПЕК, 2018 році їх у середньому працювало 1031, торік – 944, а в грудні – лише 805.


Крім цього, фінансові справи в галузі йдуть не так уже й добре. Наприклад, Forbes наводить статистику, що у травні минулого року з усіх банкрутств у США 24% припало на нафтогазовий сектор.


Опитування 200 компаній сектору, проведене Федеральним резервним банком Далласа, показує, що банки скоротили крайні показники боргового навантаження Debt/EBITDA, при яких вони готові видати кредит нафтогазовій компанії, з 3,5,-4,0 до 2,5-3,0.


Це означає, що на галузь чекає фінансовий голод, що обов’язково вплине на виробничі результати. Не дивно, що американські ЗМІ повідомляють, що в нафтогазовій індустрії США розпочалася хвиля злиттів і поглинань. Але поки не зрозуміло, чи допоможе вона галузі втримати показники діяльності на досягнутих висотах.


У будь-якому разі ситуація в нафтогазовому секторі США не настільки стійка, як це можна було подумати після виступу Трампа в Давосі. Якщо раптом ціни на нафту помітно впадуть, показники галузі можуть відреагувати помітно негативно.


Галузь втратить левову частку стимулів для розвитку й може перестати бути економічною візитівкою Сполучених Штатів. Важко спрогнозувати, чи призведе це до лавиноподібного ефекту в американській економці, чи дасть старт тій економічній кризі, яку вже кілька років очікують у світі.


Але психологічні передумови для цього є. Економіка краще за всіх знає ціну слів прислів’я: хто високо літає, той низько падає.


Воно справдилося для американської хайтек-галузі на початку 2000-х, потім для ринку нерухомості у 2006-2008 рр. Чи справдиться тепер? Невдовзі дізнаємося.


Не зважаючи на всі успіхи американської нафтогазової галузі, на сьогодні її дохід становить лише близько 1,6% від ВВП Сполучених Штатів.


Американська економіка дуже диверсифікована, тому має достатній запас міцності щоб без потрясінь пережити втрату всіх перелічених досягнень у випадку значного зниження ціни на нафту. Так, наслідки можуть бути відчутними (кілька відсотків падіння реального ВВП), але не смертельними.


А от про економіку РФ цього не скажеш, бо дохід від видобування нафти й газу складає понад 19% від ВВП РФ. Якби ринкова вартість нафти впала – або, краще сказати, досягла економічно обґрунтованого рівня – згодом це призвело б до зниження видобутку, падіння експорту та доходів бюджету, обвалу рівня життя населення, зменшення обсягу коштів, які використовуються на геополітичні цілі.


Внаслідок дії соціально-економічних зв’язків та законів масштаб кожного наступного з перелічених наслідків був би добутком масштабів усіх попередніх. Тому нині Росія понад усе прагне уникнути падіння цін на нафту. Це питання не тільки збереження обличчя в міжнародному вимірі, а виживання.


Instagram автора Любомира Шавалюка.


Джерело статті: “https://biz.censor.net.ua/columns/3175600/chotiri_pitannya_pro_naftu”

ТОП новости

Вход

Меню пользователя